про Тараса Шевченка

 «Він тим великий, що він цілком народний письменник, як наш Кольцов; але він має набагато більше значення, ніж Кольцов, оскільки Шевченко також політичний діяч і був борцем за свободу».

О.І. Герцен (1812-1870, російський письменник і публіцист)

«…Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя. Він вийшов з народу, жив з народом і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».

М.О. Добролюбов (1836-1861, російський критик)

«…коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже не потрібні стали поблажливі відгуки якихось французьких чи німецьких критиків: не визнавати польську літературу означало б тоді тільки виявляти власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».

М.Г. Чернишевський (1828-1889, російський письменник історик, філософ)

«Він був живою піснею… живою скорботою і плачем. Він босими ногами пройшов по колючих тернах; весь гніт епохи впав на його голову; не було спокою цьому вдовиному сину. Але інколи він підносився духом, пробуджував і зароджував, підтримував і зміцнював в кожному – то піснею, то словом, то власним життям – правду і безмежну любов до сіроми.

Вийшовши з простого народу він не одвертався від жебрацтва і злиднів – ні, навпаки! – він і нас повернув лицем до народу, і змусив полюбити його і співчувати його скорботі. Він ішов попереду, вказуючи і чистоту слова, і чистоту думки, і чистоту життя».

Л.М.Жемчужников (1828-1912, український і російський художник)

«Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово».

П. Мирний (1849-1920, український письменник)

«Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій.

Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку.

Доля не щадила йому страждань, але не стримала  його радості, що била здоровим джерелом життя.

Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому ах по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».

І. Я. Франко (1856-1916)

«Любіть свою Батьківщину і рідну мову так, як любив покійний Тарас Шевченко. Для його пам’яті це буде найкращою нагородою і нерукотворним пам’ятником».

А. Р. Церетелі (1840-1915, грузинський поет)

«Поява Тараса Григоровича на похмурому фоні закріпаченої України – явище далеко не випадкове. В його особі – все знедолене малоросійське селянство – ніби злило всі кращі духовні сили і вибрало його співцем свого одвічного горя. Вірний цьому високому призначенню, він, незважаючи на всі злигодні свого невдалого життя, не зрадив його до самої смерті».

І. І. Манжура (1851-1893, український поет)

"Невмираючий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення".

П.А. Грабовський (1864-1902, український поет, публіцист)

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.

О. Гончар. (нар. 1918, український письменник)